"Унікальна акція: норкові шуби, шуби з рисі, вовка. Початкова ціна лише 2000$!", а на фото такі гарні жіночки, усміхаються одягнувшись в шубки. І так на кожній вулиці. Я роздратовано дивлюся на ці реклами, а тут ще й жінка з чоловіком йдуть і вона починає:
- Ой, любий, поглянь, яка хороша шубка! Ти ж мені купиш, правда?
Він лиш мовчки кивнув головою. А що йому ще залишалося? Якби сказав "ні", то зараз би почалося: "Навіщо я за тебе заміж вийшла, от Марійці чоловік купив шубу, а ти не хочеш..." - і пішло-поїхало.
- Ти в мене самий кращий! - почала радіти жіночка, вже уявляючи, як будуть заздрити подруги, коли побачать її в новій шубі.
Я стиснув кулаки, а потім глибоко вдихнув-видихнув і так кілька раз. Коли я так-сяк заспокоївся і знову спокійно йшов по вулиці, то побачив магазин де продавали ці, як я називав "трупи тварин". І тут знову голос цієї ж самої жінки:
- Коханий, а давай зайдемо, я приміряю шубку собі.
- Але ж ми грошей не маємо з собою, - здивувався чоловік.
- Ну, будь ласка, я ж просто приміряю! - почала нити вона.
Потім вона взяла його за руку і повела до магазину. Я заглянув до середини через велике броньоване скло, там стояла ще одна пара: така молоденька жінка з чоловіком, який може вдвічі був старшим за неї. Вона підбирала собі шубу, міряла, то одну, то другу, а продавщиця мило усміхаючись, як я зрозумів казала, що обидві дублянки сидять на жінці просто чудово. Звичайна ситуація, їм би тільки продати. Аж тут жіночка вибирає одну з двох дублянок, і посміхаючись дивиться на чоловіка. Він дістає барсетку і починає рахувати гроші. Через кілька хвилин вони вийшли. Я йшов позаду них, добре закутавшись в свій плащ, падав легенький дощик. Аж раптом, сидить старенька-старенька бабуся, років 80. Вона так благально дивилася на байдужих перехожих простягуючи стакан з монетами Вона була в полатаній хустці, старому пальто і дірявих валянках, сиділа все повторяючи: "Не проходьте мило, діти, поможіть старій, хліб немає за що купити..." І так безперервно. Проходячи поруч парочка, яка тільки но купила дорожезну норкову шубу, не звернула уваги на бабусю. Я лише скрушно похитав головою, підійшов до бабусі і дав їй останні 20 гривень, що були в мене в кишені. Мені в цей час не було цікаво за що я буду жити, але її реакція! Вона почала плакати і мовила "Синку мій, дякую тобі, якби не ти я б не мала грошей на хліб. Я зараз йду до церкви, синку, я буду молитися за тебе обіцяю!" Мене так зачепили ці слова, що я й не знав що сказати, я постарався усміхнутися, та в мене не вийшло. Потім я підвівся і швидко пішов, адже розумів, що ось-ось заплачу. Коли я йшов по вулиці міста, то побачив якогось дивного чоловіка. Він був одягнутим в чорний одяг, капюшон був низько насунутий на очі, а ще він ніс якусь щільно закриту коробку. Біля сміттєвих ящиків, він оглянувся, мов злодій і жбурнув картонну коробку в ящик, а потім швидко пішов. Я довго вагався, але цікавість таки взяла гору. Обережно переступаючи калюжі в яких було видно, як танцюють крапельки дощу я підійшов до сміттєвих ящиків. Оскільки сміття тут не вивозили довго, і воно аж випадало з контейнерів, знайти і взяти коробочку було не важко. Я підійшов вийняв ключі від квартири і обережно прорізав скотч, яким був закритий ящик. Коли я відкрив, то відчув як у моєму серці, щось кольнуло. Я побачив побите кошеня. Воно так жалібно на мене дивилося, притулившись до кутка, своїми щирими, сповненими доброти очима, що по моїх щоках потекли гарячі сльози. "Мяу" - жалібно пискнуло котеня. "Воно мене боїться, - подумав, я - це й не дивно, пережити такі знущання." Я обережно вийняв його з коробки, воно було мокре і кволе, я запхав його під плащ, щоб воно не простудилося. Я відчув як б'ється його серце, так швидко, так налякано. Мені й самому стало страшно, страшно і стидно за людей. Ми, ми маємо турбуватися про тварин, про слабших за себе! А що ми робимо взамін? Ми знущаємося над ними. Ми вбиваємо тварин, лише для шуби! Хіба шуба дорожча за життя тварин? Хіба шуба принесе стільки радості, як тварина? Хіба сучасні технології не дозволяють зробити штучне хутро? Хм... Навіщо ці питання, якщо відповідь на них і так відома?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330611
Рубрика: Присвячення
дата надходження 16.04.2012
автор: TheShadow