Почати завжди непросто,
якщо слова
не ковзають по клавіатурі,
затертою лірикою, похабного крою,
Відкриваючи трошки більше,
ніж хочеш показати.
Якщо в Чехівській атмосфері спокою,
що пахне весною,
Пліснявою, нафталіном, - не пестиш книгу,
тильною стороною долоні
і тією ж рукою
Розмежовуєш світ на чуже, та хоч трохи доречне.
І божеволієш від фортеп’янної сонати
У своїй голові.
Бо життя ж це таке швидкоплинне…
Хоч комусь, навпаки, його, надто уже забагато
А я знаю, мені ще багато чого є втрачати
Хоч займенник цей «я» , хоч скоцюблені, тихі надії.
У моїй голові.
Бо життя це таке невідверте:
Хто ж бо зна, що у нього на думці
і що надягати
Щоб не бути мізерною,
й зайвого не показати
Серед тисяч людей,
Що сприймають життя як належне.
У моїй голові –
Тихо в’язнуть думки, мов в сиропі,
Пахне пліснявою, нафталіном, занудством, нудьгою
Я затертою лірикою прикриваюсь, похабного крою,
Відкриваючи більше, ніж хочу комусь показати.
І стою так собі…
Та дивитись охочих немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330709
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2012
автор: NNNP