Кохання, яке не вмирало,
Яке в мені не жило.
Повз силует безслідно минало
Холодно на зупинці, було.
День – просиділа, три – прочекала
Та все одно надія живе,
Як автобус не ходить піду до причалу
Можливо там мій кораблик пливе.
Думка про море – погляд без дна
Та в зеленому платті знову одна.
І все як в тумані життя це не в тон
Ноги без туфель не гріє бетон.
І в місті й на морі, серед гір і думок
Печалі – до болі, усмішку вбиває комок.
І смаку не має, і нюх пропадає –
Ти тоді не живеш.
Кажуть : «Життя забавляє!»
Ти як робот промовиш : «Авжеш…»
Каву ковтаєш в он-лайні,
Смислу багато без меж,
Дивишся фільми останні –
Твій суїцид в полоні мереж.
05.04.2012 час 20:10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330720
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.04.2012
автор: Цимбалюк Оля