Росиночки ранні,
Досвітні, прозорі.
Ми протословяни,
Що з передісторій.
Одвічні, стодухі.
На зоряній гілці -
Дажбожі онуки.
Пеласги -трипільці.
Ми діти Полеля,
Пеласги-лелеги;
На наших оселях
Гніздились лелеки.
Нам Плуг Золотий ще
З небес опустився.
Отак воно вийшло:
Пір’їнка жар-птиці!
В печері та лісі
Тягнулись до ватри.
Тотемом-нам місяць,
Коза та птах-гайстер.
По нутрах тварини,
По зорях читали.
Правдиві творили
Природні аннали.
А ще будували
Хатини у зруби.
І так вікували -
Із Ладою любо.
Життя вирувало
Із часом у спілці.
І нас рятували
То кози, вівці.
Із Трої тікали…
Ми також фракійці.
Ми - зорі астралу.
Ми - листя на гілці.
Ми з півдня з’явились
І звались етруски.
Ми бились-мирились-
Жить тісно і вузько.
Будь,Ладо,Зорею,
І ми будем доти.
Ми – гіпербореї
В очах Геродота.
Стрибожі онуки
З сузір’я Перуна.
Ми-діти розлуки:
Незгасні та юні.
То-щастя,то-зрада
Сердець полум’яних.
Ми-дітоньки Лади,
Ми-дітоньки Дани.
Ми сильні й безсилі.
Ми бідні й багаті.
На скіфських могилах
Нема зіккуратів.
То-дань Вавилону,
То-сходи до Бога.
У світі бездоннім
Ми- діти Стрибога.
Вогонь із водою
Навік поженили.
І сумішшю тою
Наповнили жили!
На святі Купала
Палили красуню -
Богам догоджали.
І страшно,і сумно…
На коней сідали
В годину сувору.
І персів прогнали
За скелі Босфору!
І скальпи знімали
Не з трупа-з живого!
Ми -добрі й безжальні.
Ми- діти Стрибога.
Ми-вани,ми-анти.
Ми-діти природи.
Ми- вічні атланти
Слов’янського роду!
У вічність спливаєш,
Данапрісе прісний!
Про що ти співаєш?
По кому жаль-пісня?
Ріка перетічна
Минувшини темна…
…А зорі північні,
Мов скіфські тотеми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331195
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 18.04.2012
автор: СавчукМикола