Захопив у жменю вітер білий сніг,
рветься вп"ястися у очі, збити з ніг,
від безсилля та від люті поли рве,
засипає і заносить все живе,
креше вікна, візерунки витина,
льодом виморозив річечку до дна,
перекреслив, перекраяв виднокіл
і зрівняв у поле біле пагорб, діл...
Крізь проталину на шибі посвічу,
перехожому крізь вітер прокричу:
"Ти не йди у буревію білу ніч -
жде тебе в моїй світлиці тепла піч,
жде притишена розмова при свічах,
жде пухнастий муркотунчик у ногах...
Хай шкребуть вітри віконне змерзле скло,
хай усі сліди-стежинки замело, -
тут тебе чекає тиша й забуття!
Зазирни - і залишись на все життя..."
Не скажу я перехожому одне:
ляже віхола - не стане і мене...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331214
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2012
автор: Антошка