Розтинаючи хвилі, шепотіла – я все стерплю –
між міражів наших суден тайфун в посивілій гавані –
з-під ребра наглухо.
В часовому склепі щасливо епохи просплю,
бо ввіряюсь дощенту тобі в цьому плаванні
над внутрішнім вухом
Подзвін захмар’я – на ніздрі піщаного бруду,
експлозія анафем вивільнить душевнохворі
протоки в паху.
Смерть зведеться до неквапливого самосуду:
вихід назовні – через запломбовані стоки
страху.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331245
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.04.2012
автор: ларс