Окови стерлись. Поле – димне.
Безвинно згибіли воли.
І ледь фанфари відгули,
відгородились – стало дивно.
А хвалькуватий фанфарон
утік, поцупивши дукати.
Гай-гай! І ніколи шукати.
Фанфаронадство почалось.
І ось вершителі дебатів
втопили істину на дні.
Наживка – й та була в лайні.
Отож бо треба вигрібати.
Годили долі, як могли.
Собі могти не стало сили.
Над яслами заголосили.
І поминальну відбули.
Бредем поволі. Маєм волю.
А ще – запалення мети.
Від себе прагнемо втекти.
Тому, мабуть, і досі кволі.
Зазнали в славості хули,
бо мало мудрості плодили.
Якби були ми молодими...
Якби розумними були...
Земля й недоля. Неба-неба...
Волхви й манкурти... Рідна Русь!
Вкраїно! Каюсь і молюсь.
Мені манкуртії не треба.
Протидержавні прапори
поглине праведне багаття.
Здійміть хоругви, любі браття!
Пора! Дух предків незборим!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331304
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.04.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА