Малюю білі полоси життя,
По них лягають чорні акварелі.
Здалось і казкою - ниття,
Солоні сльози на постелі.
Ми, як художники,ще крок-стіна
І десь філософами стали не поволі.
Дивлюсь на небо, із вікна,
І як розрада цвіт тополі.
Втрачаючи оплакуєм себе...
Не бачучи перед собою світу,
Всі чують, тільки не тебе...
Печаллю з нового завіту.
А завтра день настане,чи прийде
Десь нові ноти, знову розіллються,
Хтось щастя, як метал краде
Твої раби, до ніг твоїх зігнуться.
А мріями спалахують думки,
Так не важливо сміючись ридати.
Життя мого пусті кутки....
Бо я людина, повинна все здолати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331466
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2012
автор: Колос надії