Так солодко, але водночас гірко,
Не гріє сонце, причаївся світ.
Чому не гоїшся же, в серці дірко?
Тобі не вистачає стільки літ?
Сміється й плаче небо зранку,
Співає в вітах соловей,
І знову клюнеш на приманку,
Далекий вже до всіх людей.
Те небо стало нам спасінням,
І втечею від всіх проблем.
Природа обійме корінням,
І приголубить, день за днем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331631
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2012
автор: Ксенія-Кароліна