Шуміло море, захлиналось
від злості власною піною,
великі хвилі підіймало
й одну котило за одною
І темно-сиві буруни, б»ючись
у скелі, піднімались ввись...
і з шумом падали і розчинялись
у нетрях моря, поглинались…
Ревіло море наче той хижак,
що з пастки вирватись не може вже ніяк.
Лише в глибинах вод морських
цей шторм не чутно , наче й стих...
Лиш скелі чують все і бачать,
та не бояться , все пробачать
Вони привикли до стихії,
вона дарує їм надії
Для них це наче колискова,
приємна, мила і казкова…
Тут Кримські гори вік стояли
і завжди моря гнів приймали,
мирились, солоно плювались,
дивились в даль... і посміхались,
що море злиться так, шумить,
та скель не може підкорить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331736
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.04.2012
автор: Настя Ковал