Від сподівань – лише прозорі тіні,
Лиш контури мальованих надій,
А безконечна мряка та осіння
Згасила ватру спопелілих мрій.
А цвіт зів’яв, не ставши спілим плодом,
Не забродивши соком доброго вина,
Комусь до тебе йти міленьким бродом,
Навпроти мене – вир і глибина.
Чи долі знак, чи клятого сузір’я?
Спокута? Кара? Ще когось виню…
До попелища вперто рветься віра
Шукати в ньому іскорку живу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332109
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2012
автор: Журавська