Сонце заходить – вечір близенько,
Чомусь у тривозі забилось серденько,
Серденько б’ється з грудей вилітає,
Що за нещастя воно відчуває.
Чому так довго ти у дорозі,
Я вся марнію у сумній тривозі,
Прийди коханий тебе благаю,
Я з нетерпінням тебе чекаю.
Хочу дивитись у твої очі,
Не це для мене не хватить ночі,
Правду щиру я хочу знати,
Марно не мріяти та не чекати.
Місяць в далеку дорогу рушає,
Соловей пісню завзято співає,
Трави шовкові росою покрились,
Невже назавжди ми розлучились.
Ні це не правда, не хочу чути,
Що ти так швидко зміг все забути,
куди подруга моя біжить,
Сміх, як дзвінок, її дзвенить.
За що обікрали, за що зганьбили,
Щоб люди сміялись, мене судили,
Гордість дівочу мою зганьбив,
Скажи навіщо, якщо не любив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2012
автор: Антоніна Грицаюк