Десь і колись, в якомусь місці,
Про що я хочу розповісти,
Зустрілись Пристрасть із Любов”ю
І ось таку повели мову.
Сказала Пристрасть:
-Ну ж бо, ну!
Я тільки пальчиком кивну
І без розбору, без докОру
В свої тенета затягну…
- А я й промовити боюся…
Бо враз… На нього я молюся!
Бракує кисню, слів нема,
Коли побачу, я – німа..
- То все - дурниці, все – пусте…
Ось бачиш, ложе золоте,
Троянд покрите пелюстками…
Шампан іскриться зірочками…
-Хоч би на хвилечку зустрітись,
Без слів у вічі подивитись.
І просто знати, що Він є,
Хоч, може, щастя й не моє.
- Я – всемогутня, я – цариця,
І зваба полум”ям іскриться,
Бо почуттів миттєвий спалах
Затьмарить все. Чи ж ти це знала?
- Не знала. Щиро так кохаю!
Це відчуття блаженства, раю,
Що вже ніколи не мине,
Якщо й полюбить не мене…
Нагомонілися доволі…
То хто ж улюблениця долі?
Хто ж з них – довершена була
І повним щастям розцвіла?
Мораль проста у кожнім слові:
Примарне щастя – пристрасть без любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332248
Рубрика: Байка
дата надходження 22.04.2012
автор: Тамара Шкіндер