Мелодія для пісні № 32 (Інна Серьогіна, АЛИК, Олександр ПЕЧОРА, Ніна Третяк)

Інна  Серьогіна

                     Грустная  сказка  любви


Поверив  в  сказку,  я  тебе
себя  доверила.
Не  прекословила  судьбе
и  свято  верила,
Что  ночью  звезды  для  любви
луна  рассыпала,
Что  нам  счастливая  весною
карта  выпала.

 Весна  решила,
 Что  нам  с  тобою  по  пути,
 Сама  спешила
 Среди  толпы  тебя  найти.
 Со  счастьем  сон  наперевес  –
 Любовь  парила  до  небес!
 Весна  чудес!

Не  долгим  выдался  костер
да  горьким  горюшко.
Холодный  ветер  слезы  стер,
развеял  в  полюшке.
Жар-птицей  мне  не  упорхнуть
из  клетки  тягостной.
Печали  камень  давит  грудь
любви  нерадостной.

 Весна  решила,
 Что  нам  с  тобою  по  пути.
 Сама  спешила
 Среди  толпы  тебя  найти.
 Да  только  август  дождь  пролил,
 Седой  туман  следы  укрыл.
 Ты  все  забыл!


===================


   АЛИК

         ЧАРIВНI  СУРМИ

 Лоскоче  серце  звук  сурми,
 Душа  спiває.
 Музика  лине  мiж  людьми,
 Мов  щебет  гаєм.
 Вона,  як  iстини  ковток,
 Усiм  належить.
 Загляне  в  кожен  закуток,
 Щоби  збентежить.

 Бентежить  думи,
 Що  прокидають  почуття.
 Чарiвнi  сурми
 Любов  поверне  з  небуття,
 Якщо  цю  пiсню  будем  мать,
 Всiм  серцем  буду  я  кохать
 Тiльки  тебе.

 Сурмi  спiваю  комплiмент,
 Бо  серце  мрiє.
 Цей  надзвичайний  iнструмент
 Дає  надiю  –
 Неначе  подиха  душi
 Почують  люди,
 Та  бездуховноi  iржі  
 Навiк  не  буде.

 Зрадлива  доля
 Людьми  iграє  у  пiтьмi.
 Душа  на  волi
 Тобi  зiграє  на  сурмi,
 Якщо  цю  пiсню  будем  мать,
 Усе  життя  буду  кохать  
 Лише  тебе.

===================
Олександр  ПЕЧОРА

МОТИВ        ЛЮБОВІ

Як  пелюстково  в  диво-танці  слалась  віхола  –
гув  сумно  одуд  у  саду,  й    стогнала  іволга.
Кохання  квітло
                               і  рум’янцем  наливалося.
Здійнявся  вітер,
                                 а  ми  так  і  не  побралися.

   Як  ми  любилися  –
                                       було  у  пісні  два  крила.
   Та  не  судилося
                                 з  одного  пити  джерела.
   Губили  листя  явори.
   Смачними  яблука  були.
   Любов  була.

Прудкі  волошки
                         між  колоссям  загубилися,
а  наше  сонце
                               в  сиву  осінь  закотилося.
Крилаті  виводки
                                         збираються  до  вирію,
а  я  все  вірю  –
                     теплу  зустріч  нашу  вимрію.

Бо  ми  –  любилися
                                     і  разом  ще  могли  б  іти.
Хоч  не  судилося,  –
                                     не  умовкає  наш  мотив.
Хоча  й  затьмарили  роки
                               оті  нетлінні  пелюстки  –
солодкий  дим.

Зима  холодна  завиває  заметілями,
а  ми  і  досі  зігріваємось  надіями.
За  білий  килим
             сонце  й  місяць  не  сховаються.
І  світ  не  милий,
                               коли  мрії  не  збуваються.


А  ми  ж  любилися.
                   Невже  тепер  –  лише  слова?
Авжеж,  судилося:
                               вітрисько  яблука  зривав.
Та  й  досі  наш  мотив  гучить.
Серця  –  повік  не  розлучить.
Любов  –  жива!

====================
 Ніна  Третяк

     ТАНЦЮЄМО

Я  вимріяв  тебе  таку  палкими  веснами,
Тепер  кружляємо  в  танку  з  тобою  весело.
Твій  срібний  сміх  чарує  всіх  –  до  серця  горнеться.
Нехай  цей  танець  сотні  раз  іще  повториться.

Приспів:
   А  ми  танцюємо  –  мені  з  тобою  сонячно,
   А  ми  танцюємо  –  моє  весняне  сонечко.
   А  ми  танцюємо,  танцюємо,
   танцюємо  ,  танцюємо    удвох.

А  ми  танцюємо  удвох,  а  ми  танцюємо  –  
Не  бачимо  нікого  більше  і  не  чуємо.
Не  відпущу  із  своїх  рук  тендітних  пальчиків  –  
Твоя  краса  ,  твоя  коса  скакає  зайчиком.
   Приспів

Я  вимріяв  тебе  таку  палкими  веснами,
Тепер  кружляємо  в  танку  з  тобою  весело
Закрутить  нас  п’янка  жага  нестримних  юних  літ,
А  ти  для  мене  дорога́  –одна  на  цілий  світ.
     Приспів

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332305
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2012
автор: Віктор Ох