Не признаний ні Богом, ні людьми
Не маю друзів, недругів, коханих,
Я – раб Всевишнього, противник Сатани,
Я – квінтесенція думок не дуже гарних.
Ненавиджу щенячий оптимізм,
Підстав нема для почуття такого.
Багато приводів я бачу лиш для сліз,
Для радості не бачу ні одного.
Я – згаслий на льоту метеорит,
Що падає в безодню невідому.
Я – епітафія могильних плит,
Я мешканець проклятого Содому.
Я – на вітру згасаюча свіча,
Що мерехтить, лякаючись темряви.
Не принесе нікому світла і тепла,
Не вихопить з пітьми яскраві барви.
Коли піду я тихо в небуття,
То людство не потоне у скорботі,
У протилежний бік не потече вода,
У слів жалю мені чекати годі.
В тунелі чорному короткого життя
Є промінь світла, зветься він Надія.
Я вірю: знайдеться людина хоч одна,
Котра підтримає, порадить, зрозуміє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332711
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Комаровський Сергій