Себе питаю:! « Що є я?»
Навіть, не дощ – мутна вода,
І не вогонь палаючий в печі.
Я – сірий пил, розвіяний вночі.
Ні, я не музика, що грає для душі,
Я – крик сови, лунаючий вночі.
Не квітка я, що сповнена краси,
Я – лиш бур’ян, придатний для коси.
Не вітер, що буяє в океані,
Я – крапля яду в дружньому стакані
Не сонце, що виходить із-за хмар,
Я – в височінь здіймаючийся пар.
Не розум я славетних мудреців,
Лиш сіє хаос плетиво із слів.
Не честь я, не сумління й доброта,
Я – в пекло неминучі ворота.
Ні, я не створений для вічної краси,
На лотосі я – крапелька роси.
Завжди тремтить, надіючись дарма.
Легенький дотик – і мене нема!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332713
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Комаровський Сергій