Я давно вже зрозуміла, що кохання – це фігня.
Є вона – його нема, хоч і виняток бува –
Це нічо не означа. Досі чуєш ті зізнання,
У любові увіряння. А вже з іншою іде – на побачення веде.
Вдома ти сидиш одна, дзвінка чекаєш, як дурна.
І з'являється переконання, що це зовсім не кохання.
Тоді, навіщо вигадали те, що зводить з розуму тебе?
Болить і серце і душа, і суть твоя у мить згаса.
Чим ж світ це «почуття» від мазохізму відрізня?
Тобі набридло вже страждати, взаємності в очах
Чиїхось шукати? Тоді забий на це усе, нехай воно
Тебе шукає, і через тебе хтось страждає.
А поки не забудь мої слова, що кохання – то фігня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332829
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: warfare