Журба

Затихли  літом  солов’ї,
За  весну  відспівались,
Сум  у  мене  на  душі,
Спогади  знову  підкрались.

Дитинства  стежкою  ступаю,
Холодною  ранковою  росою,
Я  спокій  тут  собі  шукаю
Та  зустрічаюся  з  тобою.

Тут  все  таке  мені  знайоме,
Куди  не  погляну  рідне  все,
А  ось  так  вік  рідне  поле,
Навпростець  стежка  в  даль  веде.

Веде  та  манить  за  собою,
Волошки  сині,  маків  цвіт,
Іду  дивлюсь  вперед  з  журбою,
Шукаю,  мамо,  ваш  я  слід.

Вже  привела  мене  стежина,
Туди,  де  слід  згубився  ваш,
Матусю,  рідна  і  єдина,
Навіщо  залишили  нас?

Скільки  на  серці  суму,  жалю,
Важко  так  болить  душа,
Стою  і  сліз  я  не  втираю,
Без  вас  я,  мамо,  сирота.

Сім’ю  давно  свою  я  маю,
Ростуть  мої  любі  сини,
Без  вас,  матусю,  я  страждаю,
Лиш  тішать  мене  мої  сни.

У  снах  вас,  ненько,  зустрічаю,
Немовби  все  те  наяву,
На  ранок  сон  той  пригадаю,
І  втру  солону  я  сльозу.

Чорнобривці  цвітуть  на  могилі,
Любили  ви  їх  у  свій  час,
Пробачте,  ненько,  своїй  дитині,
Не  вберегла  від  смерті  вас.

Не  вберегла,  я  так  бажала,
Щоб  поряд  ви  завжди  були,
Пісні  я  ваші  так  любила,
Хоч  сумну,  хоч  веселу  ви  вели.

Тут  все  я,  мамо,  пригадала,
Роки  летять-летять  у  даль,
Душа  моя  гірко  ридала,
На  серці  вічна  та  печаль.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332840
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Антоніна Грицаюк