Цвіли сади... Бентежно серце мліло.
Едем земний, а тут ще й солов"ї!
Моя душа так ніжно і несміло
Озвалася на поклики твої.
Яка ж це мить солодка і жадана!
Палких обіймів трепетна жага
Оповила всевладно й нездоланно
Думки мої, що й слово не встига!
Розкаже ніч, а може й не посміє...
Утім - нехай! На те вона і ніч.
Живу, як є, по-іншому не вмію.
Кохаю теж по-правді, певна річ.
А скільки в світі зради і підлоти...
Немає віри звабливим словам.
Ідуть літа і долі повороти
Ніколи хай не докучають вам.
Аж до вікна бузковий запах манить,
П"янить і вабить, подих забива.
І сон втіка за вранішні тумани...
Скажіть мені, чи й з вами так бува?
Краса така, що не відвести зору,
Однак вона так швидко одцвіте.
Весна мине свою квітучу пору,
А там близенько й літо золоте!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334311
Рубрика: Акровірші
дата надходження 01.05.2012
автор: Дощ