Маніфест провальній незалежності

МИ  -  ГЛУХІ.  Ми  нічого  не  чуємо,
Лише  слухаєм  чиїсь  звинувачення.
Ми  життя  чуже  не  вартуємо:
Всіх  засудимо,  лиш  собі  пробачимо.
 
 
МИ  -  СЛІПІ.  Очевидного  за  собою  не  помічаємо,
Тільки  бачим  чужі  прорахунки,  чиїсь  провали.
Ми  життя  лише  з  «хочу»  та  «буду»  складаємо,
І  Вкраїну  на  цеглинки  такі  давно  розібрали.
 
МИ  -  НІМІ.  І  на  правду  оскомно  кривимося.
Кричимо  про  чужі  гріхи,  але  мовчимо  про  свої…
Боже,  чи  Ти  там  на  нас  ще  дивишся???
Нерозумну  паству  свою  просвіти!!!
 
МИ  -  БЕЗВОЛЬНІ.  Вердикт  не  з  найкращих…
Ми  командувать  любим,  але  тягнем  давно  ярмо…
Україно,  прости!..  Ти  прости  непутящих,
Що  знають  лиш  гроші,  секс  та  вино…
 
НЕРУХОМІ.  Засіли  в  багні  брехливому…
Кричимо  про  зросійщення,  гноблення,  а  самі  вже
В  егоїзмі  й  ненависті  силу  народу  втопили
І  дивуємося,  як  цей  народ  ще  живе…
 
Занехаяли  землю,  загарбали  ліс  і  ріки…
МИ  Ж  БЕЗСОВІСНІ.  Нам  це  так  не  мине.
І  лише  мандрівні  кобзарі-музики
Нам  пророчать:  судний  день  ще  прийде!
 
МИ  БЕЗДУШНІ.  Проміняли  віру  на  мідний  дірявий  грош…
Роз’їжджають  церковні  мужі  на  «крутих»  машинах.
Я  б  спитати  хотіла  Вас,  та  й  себе  також:
Хіба  ж  не  натура  наша  всьому  причина?
 
…  Світлий  берег.  На  морі  сьогодні  штиль.
А  на  пляжі  відпочивальники:    скрізь  лайка  й  купи  сміття…
Це  не  невихованість.  Це    вже  нації  стиль.
Нації,  що  давно  вже  згубилася  і  не  знайшла  себе  до  пуття.
 
Та  чи  знайдем  себе?  МИ  Ж  СЛІПІ,  ГЛУХІ  І  НІМІ,
Щодня  скиглим,  як  нашу  сквернять  Вкраїну.
Та  ми  вбили  давно  вже  себе  самі,
Й  проміняли  на  «бабки»  власну  совість  й  родину.
 
МИ  СЛІПІ,  ГЛУХІ  І  НІМІ.  В  ПЕРШУ  ЧЕРГУ  ДО  СЕБЕ.
То  чи  знайдем  ми  правду  у  власній  невпинній  брехні?
Та  давно  вже  пора  Богу  вдарити  громом  із  неба
Й  11-ту  заповідь  випалить  на  «верховній»  стіні:
 
«ВИНУВАТЬТЕ  СЕБЕ!  В  першу  чергу  судіть  свої  вчинки.
Ви  –  вина  всіх  страждань,  пошестей  і  нещасть».
Незалежність  така  не  варта  й  старої  овчинки,
Коли  внук  дідів  орден  за  кухоль  пива  продасть…
 
…Пломеніють  останки  не  скошених  в  полі  хлібів,
Гасять  їх  сльози  прадідівські  пророчі:
«Мій  народе!  Ти  ЖИТИ  ПО-ПРАВДІ,  ПО-ЛЮДСЬКИ  САМ  НЕ  СХОТІВ,
То  тепер  не  видивлюй  у  вистражданім  благанні  очі!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334468
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.05.2012
автор: Ірина Трофимець