Даруй, папір, вкладаю у ці строфи
Усе, що пропустила крізь думки.
Теракти не дивують нас нітрохи,
Та жаль дарма відтятої руки.
Шкода бетоном здроблене обличчя,
Невинних та наляканих дітей
(Студентів, що палили на узбіччі),
Зруйнованих кварталів як трофей.
Вщуха повільно паніка і плІтки,
Спадає рейтинг топових газет.
І вибухи, що сталися нізвідки,
Вже не єднають кави й сигарет.
Теракти не дивують нас нітрохи,
«Навіщо?» - виголошують думки.
І зовсім не про вибухи ці строфи…
Про тих, хто доклада до них руки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335046
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2012
автор: Софія Соловей