Над Посуллям дими –
сивий смуток торішнього листя.
І зелені чуби
журно мріють на схилах могил.
Не остудять вітри
вічне вогнище тих, що клялися
землю кров’ю полить,
тільки б швидше наблизити мир.
Повінь – ген аж до хат!
І Сула у серця розлилася.
Потепліла блакить,
розцвіли між людьми береги.
Тут загиблі лежать…
Ще не всі їхні мрії збулися.
Думка серце ятрить:
чи зуміємо мир зберегти?
Земле, доле моя, –
кожен пагорб, мов братська могила.
Я вклоняюсь тобі,
буду вірно тебе захищать.
На Посуллі весна.
І така променить у ній сила!
Й наші рідні пісні
переможно і гордо звучать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335490
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА