Скрипаль старий у центрі Львова грає,
Скрипку ту свою смичком немов лестить,
На це ніхто уваги не звертає,
Тай монет йому не кине…не щастить…
Та в очах блакитних ще горять зірки,
А у погляді - надія і печаль,
Мріє він про жовті й білі копійки,
Цим ж бо заробляє на життя скрипаль
Він душу всю у музику вкладає,
Яка лунає не один вже день,
Максимум зусиль завжди докладає
Та ніхто не чує щирих цих пісень
Хоч й грає він не гірше від Сбіока,
Та жербраку закритий вхід до зали
У бідного сльоза тече із ока,
Йому і шансу жодного не дали…
Тепер на площах він шедеври творить,
Та лине тільки музика печальна
Про нього всі навколо вже говорять,
Що музика красива, хоч страждальна
Знову видає шедевр у всій красі,
Мелодія усіх причарувала,
Він вклав в неї звуки серця і душі...
Так щиро, що сльоза на скрипку впала
Скрипка теж плакала і чарувала,
Всіх захоплюючи голосом серця,
І думала вона собі, й гадала,
Що не буде музиці її кінця
Раптом обірвалася її струна,
І обірвалась доля чоловіка,
Більше шедеврів не видає вона,
Усе кінець…вона навік каліка…
Автор :Назар Гузій 07.05.2012 ©
[Жодну з частин даного вірша не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без дозволу автора]©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335811
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2012
автор: Назар Гузій