лежиш на канапі у пітьмі, називаєш її власною, повільно гниєш яблуком
вона у цей час може висіти на дереві, наче груша, посеред пустки, ясна
під шкірою, – кілька вибитих зубів, кілька виведених на піднебіння ком
і померши й далі думати про смерть, хотіти, коли осідає на плечі весна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335816
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 08.05.2012
автор: ларс