Сумота…

Заколихана  вітром  вершина...
Затуманена  в  сизій  імлі.
Непогодою  плакала  днина,
Доторкнувшись  сльозами  землі.
Хлюпотіла  дощем  у  калюжах,
З  верболозом  сплакнула  навзрид.
То    пейзажем      весняним    затужить,
То  зітхнувши,      прощально      вітрить...
Ще    б  розсипати      срібла    востаннє
В  дощову  пелену,  хоч  на    мить!
І    заплакане  наше    кохання...
Відпустити,  нехай  не  болить!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335915
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2012
автор: Тетяна Луківська