А скільки тих, що вже не повернулись,
Що мріяли кохати до безтями!
Холодні жала серця не минули...
Приречено упавши за полями,
З грудей дочас - колючі дикі рожі,
Мов краплі крові, ржаві, мов тернини.
Могили неупізнані, не-божі...
Над ними - тільки вітер, небо гине -
Оплакує невинних сиротинок!
І стелиться неміряна розпука.
О, скільки розірвалося плати́нок -
Невгамна досі болемовна мука!
Сіріє далеч - по́волок туманна -
Там рожі дикі, наче краплі крові...
Життя - мана, зотліла сива манна,
Котра не дочекалася любові...
(6.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336106
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: Леся Геник