Знову сонце просіюється крізь закриті фіранки
Фрази стали словами, розталими, наче цукерки.
Я прокинулась рано. Без ліку таких в мене ранків,
Які вже й не згадаєш ніколи до самого смерку.
Щось вірші загустіли мов кров чи варення до чаю:
Начебто зіпсувались, чи просто звернулись на рані?
Я сміюсь і кажу, що нікого тут не пробачаю,
Особливо як сонна і зла, бо встаю на світанні.
Але ж тихо. Плескається ранок у чашці до краю,
У волоссі заплуталось листя, між пальцями тіні
І занедбаний сад за вікном у зів’ялім цвітінні
Нагадає, що все недолуго так, просто минає.
І пора вже для чогось, а ти ще не хочеш вставати.
Ще не хочеш робити все те, що тобі, либонь, треба.
Ранки ранками. Їх не буває для всіх забагато
І ніхто тут не зна, скільки їх в світі саме для тебе.
Так натхненно усе тільки ввечері. І млосно зранку
На столі стоїть чай, що схолонув забутий і тЕрпкий
Знову сонце просіюється крізь закриті фіранки
Фрази стали словами, розталими наче цукерки.
́́́́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336159
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: NNNP