Світлій пам’яті
Бориса Васютинського
В травневі дні стару хатину пригадаю,
Портрет хлоп’яти на побіленій стіні:
Журливий янгол, що немов злетів із раю,
Щоб тихим подзвоном озватися в мені.
Русявий красень із блакитними очима –
Мій дядько, що згубився у димах війни.
Чи ще жива його коханая дівчина,
Чи він хоч раз прийшов до неї в мрії-сни?...
…Не народили ні сестри мені, ні брата,
Бо не рушник весільний – хлопця бій чекав.
У сорок третьому простилася з ним мати,
Як новобранець вісімнадцять років мав.
Ой, не одвів тоді Господь ворожі кулі:
Беззбройним кров пролив у київських боях.
Шпиталь у Дарниці, та завдяки цензурі
Рідня не знала про пораненого шлях.
Їм не судилося вже більше хлопця бачить –
Скінчився шлях земний поміж чужих доріг.
Затихло серце молоде його, гаряче,
Не повернувся більш на батьківський поріг…
…Моя матуся пригадала „похоронку”,
Під образи крик із прокльонами злетів.
Хай Бог простить бабусі тугу невгамовну,
Що з християнкою той відчай наробив!
Ніхто не скаже, де лишилася могила,
Яка земля в свої обійми прийняла…
…Дев’яте травня знов гірка сльоза зросила
По тому дядьку, що його не знала я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336175
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: Копачівна