Бывает так: какая-то истома;
В ушах не умолкает бой часов;
Вдали раскат стихающего грома.
Неузнанных и пленных голосов
Мне чудятся и жалобы и стоны,
Сужается какой-то тайный круг,
Но в этой бездне шепотов и звонов
Встаёт один, всё победивший звук.
Так вкруг него непоправимо тихо,
Что слышно, как в лесу растёт трава,
Как по земле идёт с котомкой лихо...
Но вот уже послышались слова
И лёгких рифм сигнальные звоночки, -
Тогда я начинаю понимать,
И просто продиктованные строчки
Ложатся в белоснежную тетрадь.
А.Ахматова
Бува таке: відчую я якусь знемогу;
Годинник цокотить без спину у вухах;
У далині не затихає гуркіт грому.
І в незнайомих, полоненних голосах
Вчувається мені чийсь біль і скарг, і стонів
І звужується вже якийсь таємний круг,
Але у цій безодні шепотів і дзвонів
Встає один, все перемігший, дивний звук.
І так навколо нього непоправно тихо,
Що чути, як у лісі підроста трава,
Як по землі з торбинкою крокує лихо...
Але вже поруч чуються мені слова
І рифм легких сигнальні зазвучать дзвіночки -
Тоді усе я починаю розуміть,
І кимось просто продиктовані рядочки
На білий лист у зошиті лягли в ту ж мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336190
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: Радченко