Валерiй Гребенюк
Bápoш манить незайману мрiю
У знiчев’ї пречистi пуття...
Та пiнязi приваблюють бiню,
Що рушає у краще буття!
Досi всотує вáрош на волi
Найпречистi надiї, на жаль...
Самовiльно гуляє недоля –
Хитро вабить у шанець параль...
Метушаться поквапливо люди –
Безучаснiсть у душах сама!
Має вáрош такий устрiй всюди –
В його сутностi вiчна зима!
Затихає маленька надiя,
У зажурi прещире життя...
Забуваються давнi повiр’я,
Гiрко плаче самотнє дiвча...
Почуттям простягає долонi –
Сподiвання вручає свої!
Та в асфальтових вулиць полонi
Непримiтно дiвчисько стоїть...
Поспiшають навколо машини
У кiрунку зникають: де як...
На байдужiсть знаходяться сили
I зростає у душах будяк!
Вáрош має свою самобутнiсть –
Неосяжна людей течiя!
Що дiвчини змiнила присутнiсть,
Змiнить може вiдсутнiсть... Чия?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336264
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: Валерий Гребенюк