Ми робимо помилки...щодня.щогодини,щосекунди.Ми мовчимо, коли треба говорити,і говоримо-коли варто було б промовчати.Ми спершу робимо,а потім думаємо...хоча треба навпаки.Ми відпускаємо,коли треба тримати і тримаємо,коли відпустити просто необхідно. Ми зриваємось на дорогих людей,а потім просимо пробачення.І звичайно вони пробачають, бо вони безсилі від любові до нас.Ми ходимо з одними,а кохаєм інших. Брехнею руйнуючи і себе, і тих, хто в той момент поряд.Але починаємо розуміти це,коли втратили все.Не доводьте себе до таких моментів, бо це нестерпний біль.Знати що ти не маєш вже нічого.Але найбільш гострим болем є те, що ти розумієш,що сам все зруйнував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336490
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2012
автор: Катерина Пташка