Дощу холодного й швидкого
Січуть осінні батоги.
Останні квіти навкруги
Уже не радують нікого.
…Летять дощів ногайські орди -
Шляхи ординські аж гудуть…
В дитини матір заберуть…
Хропуть гарячі кінські морди…
Хлоп’ят хапають яничари;
Дзвенить холодний ятаган.
Татарів тьма куди не глянь.
Вірніше:хмари,мов татари.
Чи то дерева понад шляхом?
Чи то султан,чи то візир?
Чи знов дружин женуть в ясир
І продаватимуть у Каффі?
І чи врятує Сагайдачний
Тих, що захоплено в Стамбул?
Чи ,може,Настю він забув
І все султанові пробачить?
А на Майдані Сліз у Каффі
Людей у рабство продають.
Людському горю тут не ймуть,
А руки зводять до аллаха.
Чи в Цареграді знов на палі
Посадять мужніх козаків?
За перевалами віків
Не тихне біль і брязкіт сталі.
Чи прикують нас до галери?
Й невільниць продадуть в гарем?
…Я змок до нитки під дощем,
Тому й примарились химери.
Чи то лиш злива відшуміла
І в скронях раптом відгуло?
Та ні! Усе воно було!
Від батогів ще ниє тіло!
Усе тече, усе минає,
Та біль родинний чи прощу?..
Затихли крапельки дощу,
З-за хмари сонце виглядає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336813
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2012
автор: СавчукМикола