Панна Вічність на себе накинула
Позірковану тогу галактики
І у мандри далекі полинула,
Посміхнувшись:- Ця тога мала таки…
В океану люстерко поглянула
(Їй те дзеркало Богом дароване)
І побачила:врода не в’янула,
Бо безсмертям вона онімбована.
Вічність з миттю кокетливо грається,
Ледь гойднувши ошатною тогою.
Скільки їй? Хто у жінки питається!
Це відомо єдиному Богові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337304
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2012
автор: СавчукМикола