Лиш тільки Ти є моє диво,
Ласкаве, ніжне і кохане,
Лиш тільки Ти є мої крила,
Мої засухи і фонтани!
Я погляд твій ловлю щомиті,
Тримаю образ у очах!
Давай залишимось на Кріті,
І зробим ванну при свічах!
Омию шкіру бархатисту,
Зітру краплинки рушником,
Я зроблю ніч для нас іскристу,
На землю ляжу голяком….
Я обійму тебе, Любов,
Схилю голівоньку до серця,
Відчуєш під зірками кров,
Яка у венах моїх б’ється!
Ми вдвох у затишному домі,
Лягаємо на теплий Килим,
Тебе відчую в своїм Лоні,
І світ здаватиметься дивом!
Коли торкнешся мого тіла
Воно – неначе пелюсток,
Тобі я серце відчинила,
Тіла сплелися в колосок!
Цілунком огорнув мій стан,
В каміні мружиться багаття,
Любов спіймала у капкан,
І зняла з свого тіла плаття!
Ця ніч, камін, і твої ласки,
Це чудо Боже, Рай земний,
Прийшов до мене Ти із казки,
Свій час даруєш дорогий!
Чому думки твої зі мною?
Хоча, не рідна я тобі,
Непрохане дитя тобою,
А за Любов пробач мені!
Ти Ніч тендітна, день натхненний,
Ти кров моя, душа і біль,
А серце твоє – дім блаженний,
Де світло б’ється звідусіль!
В долонях зношених тримаю
Надію , Віру, і Любов!
У парку літньому чекаю
Коли відчуєш рідну кров!
Хай парк кохання буде вічним,
Залишусь в ньому назавжди!
Чекання стане дуже звичним,
Не буде більше Самоти!
У парку дама загадкова,
А може марення моє?
Нажаль, незрозуміла мова,
Джерельце у засуху б’є!
Мабуть, це Ти зайшов у парк!
Ти бачиш в ньому свою даму?
Живу, неначе я - жебрак,
А ти перетворився в Ламу!
Я дочекалася , Коханий,
Я знала, що відчуєш кров!
Щодня й щоночі ходжу п’яна,
Я знаю, що таке Любов!
Ми живемо у світлім домі,
Вагання стали сонним пилом…
Тебе відчула в своїм лоні!
Гріховний Світ здається Дивом!
...............................Epilog..............
Цей день залишив Землю!!!!!!!!!!
Пробач , що так тихо турбую тебе своїм сумом…або посмішкою….
Те , що повинне зазвучати - нехай звучить , те , що повинно мовчати – нехай мовчить і залишиться таємницею!
Пишу відверто, інакше просто не вмію….. Надія і віра – невичерпні!
Вони постійно тримають людську душу в тендітних, дамських рукавицях!
Колись я скину ці рукавиці, поперу їх в чистій, джерельній воді , і вдягну знову!
Проте , ще не час!
Сиджу на лавці, у парку – літо!
Літо…… те, яке Ти так любиш!!!!!!!!!!!!!!
Ти вмієш його любити, і любиш , наче дитя своє рідне..
Я сиджу із сумом у очах..,Ні, я не Одинока, адже те , що у рукавицях дамських – говорить зі мною, не дає суму жити!
Навіщо я тут???? Питання долетіло до Небес! У повітрі запахло риторикою!!!
Чекала, завжди чекала, що так само як і літо , яке ти любиш наче своє дитя , ти зможеш Любити і мене!
Ні, не тільки як даму, у зношених рукавицях, А як Дитя!
Можливо, капосне, чи навпаки, всепоглинаюче, і привабливе, яке притягує до себе , мов Бермудський трикутник в океані безмежної душі!
Пробач, що в рукавицях, пробач за аромат Риторики,
Пробач, що чекаю чогось у парку, чогось сумного,
ніжного, і чистого, маленького, проте , такого щирого!
Завжди хочу писати лише для тебе! Завжди хочу дякувати тобі за те, що дозволив сидіти в парку, бачити літо, і Кохати його!
Бажаю , щоб Літо Твоє було вічним! Це значить,що і я у ньому навічно залишуся! Нехай у зношених рукавицях, нехай з питаннями, які підіймаються в небеса,нехай у чеканні чогось маленького та щирого……..
Коли Надія Єднається з болем,почуй тихий шепіт в повітрі:
-«У твоїх зношених рукавицях Вічне Літо! Кохання і Дитя!!!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337378
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2012
автор: Sukhovilova