В рукописи майя учені проникли, -
То майя вважали – у часі – п”ять циклів.
П”ять «Сонць» -п”ять зруйнованих рас, мертвих, зниклих,
Що щезли в момент катаклізмів великих.
І те, «Перше Сонце» - яскраве, величне,
То ж люди вважали, що так буде вічно.
Та ось – землетрус, і питання одвічне-
«Чи бути?» - уже не стояло. Навічно.
А другу епоху, чи то «Сонце Друге»
Знесла урагану страшного наруга.
У «Третього» теж – велетенська напруга.
Вогонь над вулканом – ні жінки, ні друга…
«Четвертеє Сонце» теж впало. Потоп.
Страшний катаклізм – кровожерний циклоп.
Такий невезучий там був гороскоп.
Та майя угледіли те в телескоп.
Цей рік – уже «П”ятого Сонця» вінець.
І п”ятої раси – безславний кінець?
Жили, наживали, і все – нанівець!
(Чи, може, початок?) Та хай йому грець!
Спитати б у мудрих, розважливих майя,
Чи це вже кінець? (Лиш вони ж бо це знають).
Та в кого спитати? – Нікого немає!
Лиш вітер в забутих будівлях шугає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337727
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.05.2012
автор: Ліоліна