Забагато мого безсоння...
Забагато, хоч і на двох!..
На сосні повсідались сови -
Ночі мають музичний слух!
Тож, мовчи! Хай не знають болю
І не множать його на два...
Мої рани болять від солі...
Болить пам'яттю голова!
Ниє серце - немає сили.
Молю неба, щоб хтось молився...
Білі штори ховають від болю...
І від Бога, коли ти снишся...
То мовчи! Хай не зна про болі
І не множать його на два!
Твої рани болять від солі...
Болить пам'яттю голова...
Тремтять руки в німій тривозі...
Всі стріли мимо - лукавий лук!
Тінь моя, блукаючи по дорозі,
Іде від себе і від розлук.
Ти мовчи! Хай не знає болю
І не множить його на два...
Хоч і рани ще й досі в солі,
Дуріє пам'яттю голова...
Багате багаття мого безсоння! -
Горять години і нерви тліють...
На сосні засідають сови
Й вірять всьому, про що почують...
Ти мовчи - і не взнають болю,
Не помножать його на два,
А твої рани болять від солі,
Болить пам'яттю голова...
Німі ночі не ніжні. Навіть,
Останнє світло сухе, різке...
Не голоси вголос про св́ою сповідь -
Вона справдиться - це ж зірки!
Тож мовчи!.. Хай не знають болю!
І не множать його на два...
Хоч і рани болять від солі,
Й болить пам'яттю голова...
Забаганки мого безсоння...
Тиха сповідь посохлих вуст...
Ми з тобою тепер безборонні -
Закрили... один одному... пустку.
30.04.12 01.31
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2012
автор: Аліна Шевчук