Я тікаю від буденності,
Ти тікаєш від реальності, -
Що ж буде з котом,
котрий, сидячи на підвіконні,
тертляче вдивляється в безвість,
й інколи
поглядом кида в мовчанку
чорних огидних дверей?
Може, зайдеться мявкотом у
відчутті неминучості,
може, в мовчанні спустить на очі
два решета важких вій.
Кіт не пірна довго в себе,
щоб обійти там буденність,
дати лице їй й олюднить,
розмалювавши вії.
Кіт не тіка від реальності -
сміливо пада на лапи,
лише хоче,
щоб її руки завжди були теплими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337965
Рубрика: Верлібр
дата надходження 17.05.2012
автор: manko