Забилась в куток і мовчки кричиш про біль,
розказуєш щось.
Робиш видих.
Заповнюєш себе запасом слів й емоцій.
Кричиш так голосно, кричиш ти мовчки
своєму вигаданому котові,
якого завжди мріяла мати.
А потім лягаєш на щойно скошені думки,
закриваєш очі і плачеш,
дрібно плачеш,
Щоб ніхто не почув, щоб ніхто не побачив.
Цей біль,
не твій
Бо скажуть люди "хвора" й не пробачать,
твоїх думок,
твоїх не розумінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338258
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2012
автор: Gabriet Ksenia