Я не пам"ятаю своїх снів.
Всі вони неначе у тумані.
Вир емоцій, слів і почуттів,
що бурлять у мого серця рані.
Розривають душу на шматки,
Заставляють розум зупинитись.
Щоб не розтягнути це в роки
Змушений з тобою цим ділитись.
Змушений віддати тобі біль,
Той що спричинила ти для мене,
Той що зупинити навіть хміль
Вже не взмозі-знаю достаменно.
Змушений сказати ті слова,
Що скопились за роки останні,
Коли твої тіло й голова
Бавилися в зраді і обмані.
Змушений вернути ту любов,
Штучну, що мені ти залишала,
Щоби не розбурхувати кров
Більш ніколи, як би не прохала.
Змушений убити почуття
Ті, що зберігав тобі єдиній,
Змушений продовжувать буття,
Перекресливши тебе віднині.
Не примусиш більше волочить
Одного мене тягар провини.
Змушений його я розділить -
Кожному нести свою частину.
Кожен вибиратиме шляхи,
Ті що сам захоче подолати.
Будем вільні наче ті птахи
Більш не буду я тебе тримати.
Зможеш розпустити крила ти.
Заважати вже ніхто не буде.
Зможеш досягнути висоти,
Щастям насолоджуватись всюди.
Та якщо зустрінемось колись,
То від мене ти лише почуєш:
Вибач, люба, ми вже розійшлись,
Ти для мене більше не існуєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2012
автор: Сергій Невідомий