На рубіконі голосного страху
Ламає руки істина самотня.
Запхавши душу в інтарсійну рахву
Ув очі сипло - немічна безодня...
І не кричи і не хапайся - правди!
Бо то спокута на сьогодні - марна...
Занадто здобні вітрові принади,
Занадто вільна купча, і безкарна...
Далекий погляд, певно затуманний,
Коли в кишені що є сили - дуля!
Та що ж ти рвешся, рабче окаянний!
Ніхто тобі медалей не натулить
На рубіконі, де голосить прірва,
Де розляглося сиво-тинне плесо...
І що з надій - коли зламалась віра?
Та й що зі слів, наївна поетесо?..
(18.05.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338326
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2012
автор: Леся Геник