"Розділяють нас з Тобою десять років.
Ти дорослий, жінка, доня чарівна.
А мені до Тебе квадрильйони кроків
наздогнати, то є карма - все дарма...
Час вбиває свої металеві гвіздки
в моє серце напіввижате, сухе.
Ти, як дощ, береся в пам'яті назвідки
та під шкірою щипає, і гуде...
Я проклята, бо кохати так не можна!
Ти - заможний чоловік, я - тиха юнь.
Де даремні почуття мені приспати,
коли плечі опікає Твоя тінь?!"́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338444
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2012
автор: Ліна Біла