Ти ятриш мою душу, ти ятриш моє серце,
Ти сиплеш сіль сліз омани на мої свіжі рани...
Вони печуть, горять, мов насипав на них перцю,
Нехай ще більше ятрять, хай залишаються шрами.
На шмаття доля роздерта й серце в ритмі скерцо
Скаче й кровоточить... Плаче душа від сліз омани,
Скажи мені, який в цьому сенс, нащо мені це?
Чи ти мене вже не любиш, мій милий і коханий?
Ні? То йди під три чорти! А я піду в тумани
Зализувати рани...В гори, де б’ється джерельце,
Де струмениться між вуаллю, проміння прани
Й розлилося божественної любові озерце...
Там піднімається серце в герці до нірвани,
Там душа п’є ту цілющу прану, доячи сонце,
Там немає ні перешкод, ні якоїсь грані,
Щоб злитися з раєм, там час стерся. Прощай убивце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338456
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.05.2012
автор: Макієвська Наталія Є.