А тут так тісно! Тісно! Дайте волю!
Ламаю крила об сталеві прута,
І вже не можу сісти на тополю…
І вже тумани обіймають груди…
Пустіть мерщій! Я не для ґратів пташка!
Я не куплюсь на ваше божевілля,
Нехай хоч як мені буває важко,
Не їстиму я ваше перецвілля.
Хай води будуть найсолодші в світі,
Я ними спрагу ввік не затамую,
Мені вже краще з голоду зотліти,
Я через тіло душу не зруйную!
Та не зотлію! Я залізну клітку
Розіб’ю дзьобом, знищу бунчуками!
Залишу ґратам я ганебну мітку -
Як душі визволяються кістками.
Я жити хочу!!! Клітка – то задуха,
Страшніша пекла та чорніша ночі,
І навіть найміцніша медовуха
Стражденності тюрми не залоскоче.
А моїм крилам треба неба, неба!
І сонця треба, й вітру тротуари…
Хіба можливо скніти тут ганебно,
Коли відчув свободи дикі чари?
І, може, я сплачу за це коштовно,
Життя та пісню покладу під преси,
Я до свободи йду непереборно
З душею пташки, з серцем поетеси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338716
Рубрика: Ода
дата надходження 20.05.2012
автор: Siya