А тут так тісно!

А  тут  так  тісно!  Тісно!  Дайте  волю!
Ламаю  крила  об  сталеві  прута,
І  вже  не  можу  сісти  на  тополю…
І  вже  тумани  обіймають  груди…

Пустіть  мерщій!  Я  не  для  ґратів  пташка!
Я  не  куплюсь  на  ваше  божевілля,
Нехай  хоч  як  мені  буває  важко,
Не  їстиму  я  ваше  перецвілля.

Хай  води  будуть  найсолодші  в  світі,
Я  ними  спрагу  ввік  не  затамую,
Мені  вже  краще  з  голоду  зотліти,
Я  через  тіло  душу  не  зруйную!

Та  не  зотлію!  Я  залізну  клітку
Розіб’ю  дзьобом,  знищу  бунчуками!
Залишу  ґратам  я  ганебну  мітку  -  
Як  душі  визволяються  кістками.

Я  жити  хочу!!!  Клітка  –  то  задуха,
Страшніша  пекла  та  чорніша  ночі,
І  навіть  найміцніша  медовуха
Стражденності  тюрми  не  залоскоче.

А  моїм  крилам  треба  неба,  неба!
І  сонця  треба,  й  вітру  тротуари…
Хіба  можливо  скніти  тут  ганебно,
Коли  відчув  свободи  дикі  чари?

І,  може,  я  сплачу  за  це  коштовно,
Життя  та  пісню  покладу  під  преси,
Я  до  свободи  йду  непереборно
З  душею  пташки,  з  серцем  поетеси.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338716
Рубрика: Ода
дата надходження 20.05.2012
автор: Siya