Презирства солодка байдужість
Веде у бездну, в небуття,
І серця струни все лиш мучать,
Кінець кінцем все те ж життя.
Я прирікаюся забути,
Розтане вмить і серця біль,
І відлетить все те в минуле,
Що розтоптати ти посмів.
Презирство я тобі дарую,
І ненависть, що схоронила в серці,
І помсту, що в душі лютує,
Повік не зможуть лиш померти.
Розчарування в людях – смертна туга,
Я не вірю більше в тебе,
Твоєї зради ніколи не забуду,
Навіки гнів в моєму серці.
Кажуть, гнів вбиває зсередини,
Але що ж вбивати?
Коли біль мій, що як спалах виник,
Зміг все… Все лиш зруйнувати.
Ти зруйнував мою довіру,
Не можу вірити я більш нікому,
Більш відкритися я не посмію,
Бажала йти лиш за тобою…
Але куди завів твій шлях?
У смертні пекла повороти,
Можливо ти цього не знав,
Та не чекала допомоги.
Я лиш знаю тепер презирство,
Ненависть, біль, гнів,
Ти подарував щастя смерть,
Коли в мені добро ти вбив…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338912
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2012
автор: Біллі Джин