Мамине горе

Чому  замовкла,  пташко  сизенька?
Чому  змарніла  так  рано  ненька?
Зима  блукає  у  її  косах,
Все  лице  неньки  в  гірких  сльозах.

На  цвинтар  стежку  вона  стоптала,
Ох  гірка  доля  її  спіткала,
Забрали  сина  в  неї  у  солдати,
Не  довго  неньці  прийшлось  чекати.

Чому  зрадлива  така  ти  доле?
Навіщо  горе  це  тяжке  горе?
Привезли  в  хату  їй  домовину,
Ой,  сину,  сину,  рідненький  сину.

Навіщо  неньку  одну  лишив?
Життю  радів  ти,  життя  любив,
Любив  садок  свій  біля  хати,
Нехай    же  будуть  ті  дні  прокляті!

В  чужу  країну  його  забрали,
У  мами  згоди  не  запитали.
Ридає  ненька  світ  проклинає,
«Навіщо  люди?»  -  вона  питає.

З  роками  кажуть  біль  ущухає,
Ой  ні,  не  правда,  мама  це  знає.
Все  життя  біль  цей  у  серці  носить,
Вічний  спочинок  у  Бога  просить.

У  горі  жити  вона  стомилась,
Як  верба  плакуча  вся  похилилась,
На  душі  камінь,  на  серці  рана,
Дитинко  рідна,  моя  кохана.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338992
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2012
автор: Антоніна Грицаюк