Узрівши полиски чарівні
Вогню, ми рвемося туди,
Як ті метелики наївні,
Не чуючи у тім біди.
Спаливши крила, гоїм рани,
Та забуваємо умить
Чого в сльозах, чого вмирали,
Чого душа вже так болить.
Та знов кидаємось на терня
І рвемо тіло об голки,
Зачувши пахощі варення…
А крил нема… Одні шматки.
Уже й не гояться ті рани
Із них сочаться гній і кров.
Застигли ми, як ікебани,
Та ще щемить в серцях любов.
23. 05. 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339313
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.05.2012
автор: Dyed Fox