…Я ще жива…

Я  ще  жива...
Допоки  Ти  так  ніжно  дивишся  на  мене,
Допоки  твої  руки  обійматимуть  мене,
Допоки  листя  на  деревах  ще  зелене,
Допоки  десь  за  горизонтом  сонце  не  зайде.

Я  ще  жива...
І  в  венах  на  зап'ястках  кров  іще  пульсує,
І  серце  вибиває  ритм  свій  помаленьку,
Лиш  моя  дика  тінь  у  закутку  нервує,
Бо  блиск  в  очах  твоїх  зникає  потихеньку.

Я  ще  жива...
Хоча  все  тіло  неймовірний  гнівний  біль  проймає,
Хоча  думки  всі  заморожені  уже  давно,
Хоч  викривлена  посмішка  щоразу  застигає
У  пам'яті.  Обличчя,  наче  біле  полотно.

Я  ще  жива...
Та  вже  здається  надто  довго  допиваю
Ненависний  мені  гіркий  полин  життя.
І  серце  всі  мої  болючі  рани  відкриває,
А  я  кричу,  мов  скивджене  мале  дитя.

Я  ще  жива...
Та  висохла  всередині  моя  надія
І  зупинився  час  на  мить,  чи  на  роки
Я  вже  не  знаю.  Та  була  у  мене  мрія,
Що  виплакала  в  мене  те  жадане  "Відпусти!"

Я  ще  жива...
Та  вітер  надворі  занадто  прохолодний
Й  дерева,  стомлені  від  злив,  погнулись  до  землі.
По  шкірі  пробіга  мороз  голодний,
Стираючи  всі  спогади  з  моєї  пам'яті.

Я  ще  жива...
Але  свідомості  уже  чомусь  не  відчуваю,
Ні  дотику  чийогось,  ані  твого  тепла...
Таке  буває,  коли  життя  з  людини  витікає.
Я  тихо  вмерла,  поки  думала  :  "Я  ще  жива"...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2012
автор: Віра Голиш