І знов усі ті самі болі,
По неволі зламані мости.
І як по них нам далі йти
До щастя ,до німої долі?
Та сама ніч без вітру й зір –
Без вір дає глуху надію,
Любов ту перетворює у мрію,
Яка не збудеться,вір в неї, чи не вір.
І пишеться не те, що треба
Бо як амеба не живу - існую,
На клітинному рівні собою керую
І дивлюся у дзеркало на амебосебе.
Аби не вмерти, я малюю.
Милуюсь тим, бо то все ти
Тим пензлем пробуєш вести.
Ведеш ним лінію і я існую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339941
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2012
автор: Катя Фея