вигадай мені заново велосипед
такий
із зеленими колесами
я сама навчуся на ньому їздити
бо такий буде лише у мене
поки я так думатиму
я розучилась любити дощ,
коли вперше проїхала по багнюці
колеса стали чорними
а думки фарфоровими
я нарвала квітів
і поклала їх в думки
і квіти пахли, поки не випили воду
і пахли коли засохли
ми навчились мовчати,
коли я вперше впала
я не забинтувала ногу
мені подобалось дивитись яка
вона червона
ти приносив бинти і відвертався
так я навчилась не дивитися тобі в очі
якось ти прийшов додому п"яний
ти багато кричав
багато мовчав
і викинув велосипед через вікно
тоді я розучилась їздити
але
всеодно принесла його додому наступного дня
він стояв біля дверей
я часто на нього дивилась
в нього облазила фарба
він іржавів
вростав
у стелю
стіни підлогу
і в нас
але якось
ти запропонував його викинути
ти повіз його кудись наступного дня
я боялась, що ти не вернешся
я не могла піти тебе шукати
я давно не виходила з дому
але ти вернувся
бо тобі не було більше куди йти
отак ми навчилось не говорити
мабуть
нам було добре
але кожного ранку
снідаючи тобою
я дивилась у чашку з кавою
і питала себе,
чи варто було вигадувати велосипед.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339992
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2012
автор: Аль Денте