Рідний Києве мій, України моєї вірна столиця,
Ти наша честь і гордість, ти наша тепла домівка й світлиця,
Я люблю тебе, твої вулиці, парки й усміхнені лиця,
Й Дніпро, що в місячному сяйві переливається, іскриться.
Люблю золоті твої, древні та нові церковні куполи,
Тягнуться вони до Бога, до небес в світлій своїй мОлитві,
Дзвенять над містом гулко й чисто їх срібні дзвони хресні, святі
Й зцілюють їх чудотворні ікони, прощаючи нам гріхи.
Люблю, коли ти потопаєш в каштановім й бузковім квіту,
А верби схиляють до води, свою зелену косу рясну,
Коли босоніж я йду берегом , збираючи м'яту-руту,
А пташки співають пісню голосну, прославляючи весну.
Та були колись часи, коли горіли твої храми й церкви,
Коли татаро-монгольське іго, знищувало сади й хати,
Коли ляхи й москалі розруху і голод народу несли,
Коли Дніпро було червоним від крові в лихі роки війни.
І піднімався твій народ, захищаючи землю, і волю
Та, щоб не бути в чужинській неволі, щоб розвивати мову,
Щоб мати собі й своїм дітям омріяну щасливу долю,
Щоб будувати й розвивати у майбутнє світлу дорогу.
Слався в віках, Києве мій, України моєї столиця!
Хай над тобою оберіги-крила Ангелів розкриються,
Нехай щастя і любові в тебе будуть завжди повні вінця!
І хай все на краще в житті твоїх людей скоріше зміниться!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340237
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.05.2012
автор: Макієвська Наталія Є.